ТЕМА: Сучасна "молода" українська література. Особливості літературного процесу кінця
ХХ - початку ХХІ ст.
Завдання: Записати в конспект:
1. Сучасна українська література, її особливості
2. Здобутки сучасної української поезії
3. Сучасна українська драматургія
4. Сучасні літературні угруповання
5. Прочитати та ДАТИ ВІДПОВІДІ на запитання (записати в конспект)- І.Римарук "Обновити"; Ю. Андрухович "Астролог", "Пісня мандрівного спудея"; О.Забужко "Рядок з автобіографії", "Читаючи історію"
1. Сучасна українська література, її особливості
Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми.
Сучасні українські письменники намагаються подолати «провінційність», «окремішність» нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально протилежні.
2. Здобутки сучасної української поезії
Поети «середнього» покоління активно розвивають урбаністичну тему, віддають належне футуристичним традиціям, оригінально поєднують християнську етику з гуцульською язичницькою міфологією (В. Голобородько, В. Герасим’юк, І. Римарук, В. Цибулько).
Провідними мотивами стають роздуми про сенс людського буття, про роль рідної мови як чинника становлення особистості. Ще однією особливістю сучасної української поезії є феміністична течія, представлена іменами О. Забужко, Л. Таран, Л. Голоти, І. Жиленко, Л. Гнатюк.
Другою важливою ознакою цього періоду є розширення жанрового, стильового, мовного спектру української поезії, яку одні літературознавці називають постмодерном, інші це заперечують.
Отже, сучасна українська поезія віддає данину усім відомим словесно-мистецьким експериментам, усе ж спираючись на літературні традиції й живлячись народнопоетичними джерелами. Щоб сприймати модерну лірику початку XXI ст., треба, на думку сучасного поета Петра Мідянки, «мати відчуття не тільки мови, а и слова... В поезії рівень «зрозуміле-незрозуміле» не головний. Тут важить чуттєве начало, а не раціональне».
3. Сучасна українська драматургія
У сучасній українській драматургії представлені такі традиційні жанри: трагікомедія, трагедія, історична драма, драматична поема, містерія та ін. Сучасні українські драматурги, часто зорієнтовані на європейський театр з його модерними експериментами, при цьому помітно втрачають національну самобутність. Така ситуація є наслідком і мовної проблеми в сучасному українському суспільстві, де відсутній україномовний театральний діалог як частина суспільної розмовної практики.
5. Сучасні літературні угруповання
Початок XXI ст. ознаменований активним створенням різних літературно-мистецьких гуртів (як і на початку XX ст.), які поставили собі за мету привернути увагу и шокувати читача опозиційністю до традицій, універсальністю проблематики, епатажністю.
АУП (Асоціація українських письменників) (1997) Ідея утворення
Асоціації українських письменників (АУП) виникла під час роботи III з’їзду Спілки письменників України в жовтні 1996 р. Літератори, незгодні з творчими та організаційними принципами й традиціями, «совєцького», як вони вважали, об’єднання письменників, подали заяви про вихід із СПУ.
Асоціація утворена 6-8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). До складу АУП увійшли, зокрема: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Герасим’юк, Павло Гірник, Василь Голобородько, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Анатолій Кичинський, Дмитро Кремінь, Олександр Кривенко, Мирослав Лазарук, Іван Лучук, Іван Малкович, В’ячеслав Медвідь, Петро Мідянка, Володимир Моренець, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Борис Нечерда, Юрко Покальчук, Василь Портяк, Ігор Римарук, Микола Рябчук, Дмитро Стус, Людмила Таран, Тарас Федюк та інші.
Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва СПУ реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної).
Першим президентом АУП було обрано Юрія Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука й Тараса Федюка. 13 листопада 1997 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація українських письменників».
Протягом перших двох років Асоціація провела низку широких презентаційних заходів: у Львові — «Наші в місті», «Вогні великого міста», в Одесі — фестиваль сучасного українського мистецтва «Південний хрест», АУПівські фестивалі відбулися в Києві, Харкові, Чернівцях, Кіровограді. Протягом 4 років АУПівці тричі ставали лауреатами Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. 19 квітня 2001 р.
Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки. За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі українські письменники як Василь Шкляр, Олесь Ульяненко, Марина та Сергій Дяченки, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська та інші. На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України.
«Бу-Ба-Бу» (1985)
1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали «Бу-Ба-Бу».
Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у “Бу-Ба-Бу”» дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне склад- носкорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями.
Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу — це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що й політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя.
Період найактивнішої діяльності «Бу-Ба-Бу» (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 рр. Апофеозом став фестиваль «Ви-вих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери «Бу-Ба-Бу» «Крайслер Імперіал». 1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу». Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.
Наше життя — Бу-Ба-Бу.
Наша історія — Бу-Ба-Бу.
Наша політика — Бу-Ба-Бу.
Наша економіка — Бу-Ба-Бу.
Наша релігія — Бу-Ба-Бу.
Наше мистецтво — Бу-Ба-Бу.
Наша країна — Бу-Ба-Бу. І це Бу-Ба-Бу потрібно перебороти...
(Віктор Неборак)
«ЛуГоСад» (1984, Львів)
Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р. (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н. Гончара до І. Лучука).
Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986).
Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів — книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського. У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.
5.Прочитати та ДАТИ ВІДПОВІДІ на запитання (записати в конспект)- І.Римарук "Обновити"; Ю. Андрухович "Астролог", "Пісня мандрівного спудея"; О.Забужко "Рядок з автобіографії", "Читаючи історію"
Обнови
Римарук Ігор
радiй обновам —
лавровий вiнок стає терновим
стражники у мученики пруть
хрест не орден
хрест не одберуть
на крилатий герб у консулятi
задивились коники крилатi
а буланий змiй
а вороний —
де ви нинi
в упряжi якiй
мчить полями бричка макабрична
деренчить горлянка вiзника
i твоя
душе
зоря одвiчна
в небесах оновлених зника
Юрій Андрухович
ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯ
Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов'ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій...
Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!
(Які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші —
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
З риторик і поетик академій —
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими — вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір)!
Або в поля, як на зелену прощу —
читати вірші травам і вітрам!..
І постарайтесь, я вас дуже прошу,
щоб явір тихі сльози витирав,
щоб небо, нахилившись, наслухало,
щоб завше був натхненний соловій...
Хвалу воздавши часові зухвалу,
звірят і пастухів благословіть!..
Отож — на світ, за діло — чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!
ПИТАННЯ (відповідь записати в конспект):
1. Які ознаки постмодернізму наявні в «Пісні мандрівного спудея»?
АСТРОЛОГ
У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи.
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними «ахи»,
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.
(Балконне крило ажурне
й сентиментальне, мов танго,
обжив бароковий янгол —
створіння пухке й безжурне).
І взявши голову в руки,
він крикне собі з розпуки:
«Чого я марную роки?!
Візьму попід руку Юзьку,
піду в пивничку на Руську,
забуду святі мороки!
Забуду святі мороки...»
ПИТАННЯ (відповідь записати в конспект):
1. Як ви розумієте слова «земля собі пілігримить»?
2. Деякі критики вважають, що вірш «Астролог» було б точніше назвати «Астроном». Чи згодні ви з такою думкою? Обґрунтуйте свою позицію.
Художній світ творів Оксани Забужко
РЯДОК З АВТОБІОГРАФІЇ
Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі —
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!
На пісні та свячені ножі —
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!
Дарували від батька до сина
Честь у спадок — як білу кість!
Мої предки були красиві —
Ворогам на подив і злість.
Честь у спадок — як білу кість!
Мої предки були красиві —
Ворогам на подив і злість.
Хай не славою (Бог там з нею!) —
Як присягою на шаблях,
Мої предки владали землею:
Їм належала ця земля!
Як присягою на шаблях,
Мої предки владали землею:
Їм належала ця земля!
І цупким, наче нить основи
Крізь віки однієї сім'ї,
Невразливим — пронесли слово
І внизали в легені мої...
Крізь віки однієї сім'ї,
Невразливим — пронесли слово
І внизали в легені мої...
Ох і моцна була порода —
Соловки, Магадан, Колима...
Мої предки були народом —
Тим народом,
якого нема.
Соловки, Магадан, Колима...
Мої предки були народом —
Тим народом,
якого нема.
ПИТАННЯ (відповідь записати в конспект):
1. Які думки, емоції, почуття хоче донести до читача поетеса?
2. Визначте мотив поезії О. Забужко «Рядок з автобіографії».
ЧИТАЮЧИ ІСТОРІЮ
І зруйнували ґоти Рим,
І молодий і хижий варвар
Все, що вважалося старим,
Гарячим пурпуром забарвив.
І молодий і хижий варвар
Все, що вважалося старим,
Гарячим пурпуром забарвив.
А потім сам собі воздвиг
Свої столиці і каплиці —
І над димком з античних книг
Печеню смажив у пивниці.
Свої столиці і каплиці —
І над димком з античних книг
Печеню смажив у пивниці.
Ото дитина, далебі!
Таж він таке до рук отримав!
Він міг привласнити собі
Не тільки славу — ймення Рима!
Таж він таке до рук отримав!
Він міг привласнити собі
Не тільки славу — ймення Рима!
Він махом весь його розвій
Міг загребти собі в музеї
І на монетах профіль свій
Відбить на фоні Колізею.
Міг загребти собі в музеї
І на монетах профіль свій
Відбить на фоні Колізею.
Воно ж лежало — лиш бери!
І хто б насміливсь насупроти?
І хто б згадав, що Рим — це Рим,
А не колиска древніх готів?
І хто б насміливсь насупроти?
І хто б згадав, що Рим — це Рим,
А не колиска древніх готів?
………………………
А мо’, він слушно ухиливсь,
Бо мав підозру — от в чім штука, —
Що хтось його таки колись
Та на гарячому застука?
Бо мав підозру — от в чім штука, —
Що хтось його таки колись
Та на гарячому застука?
Бо над суворий льодостав
Віків, що й нам сяга по груди,
Рим — все ж стоїть, як і стояв,
А варвар — варваром і буде.
Віків, що й нам сяга по груди,
Рим — все ж стоїть, як і стояв,
А варвар — варваром і буде.
ПИТАННЯ (відповідь записати в конспект):
1. Проаналізуйте поезію О. Забужко «Читаючи історію» в контексті естетики постмодернізму.
Комментариев нет:
Отправить комментарий