ТЕМА: Сучасна проза її пошуковість, експериментаторство у відображенні сучасного світу, людини, її відчутів в ігровому полі авторської уяви.
В.Діброва ("Андріївський узвіз")
Я. Мельник ("Далекий простір")
ЗАВДАННЯ:
1. Записати в конспект, у чому особливість сучасної української прози.
2. Законспектувати біографію В. Діброва та Я. Мельник. Прочитати твори "Андріївський узвіз", "Далекий простір"
1. У чому особливість сучасної української прози?
У сучасній прозі співіснують різні тенденції розвитку без чітко визначеної жанрової диференціації. Її жанрово-тематичні пріоритети різноманітні. Це й детективна, і фантастична, і містична, й історична, і філософська проза, що представлена есе, оповіданнями, новелами, повістями, романами. Для визначення загального стилю української прози останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окремий авторський художній текст становить собою поєднання різностильових елементів.
Авторське «я» перш за все виявляється в мові, тому вона — це або вишукана, надінтелектуальна, або це свідоме використання суржику, зниженої лексики тощо. Однією з рис сучасної прози є її двомовність (російськомовна література українських авторів). Ця традиція сягає ренесансної доби з ідеалом «людини трьох мов», проте сьогодні помітним стає прагнення російськомовних українських авторів писати українською мовою.
У віковому зрізі українська проза представлена творчістю митців різних поколінь. Проза класиків української літератури різнотематична й різноформатна. Письменники, з одного боку, дотримуються традицій у виборі тем, з другого — намагаються осмислити реалії сучасного їм буття: П. Загребельний (романи «Зона особливої охорони», «Юлія, або Запрошення до самогубства», «Брухт», «Стовпотворіння»), А. Дімаров (книги повістей, оповідань, етюдів «Самосуд», «Зблиски»), Є. Гуцало (роман «Тече річка...»), В. Дрозд (роман «Убивство за сто тисяч американських доларів»). Нову інтерпретацію отримує традиційна історична тема у творах Р. Іваничука (роман «Рев оленів нарозвидні»), Р. Федоріва (роман «Вогняні роки»), Ю. Мушкетика (роман «На брата брат»). Вершинною постаттю сучасної української прози залишається В. Шевчук, який уміє поєднати історію й сучасність, традицію й модерн, драматизм та іронічність, реальність та «ірреальність» (романи «Око Прірви», «Юнаки з вогненної печі. Записки стандартного чоловіка», «Срібне молоко», «Темна музика сосон»; повісті й оповідання «Жінка-змія», «Біс плоті: Історична повість», автобіографічні замітки «Сад житейський»).
Прозаїки молодшого покоління перебувають у невтомному творчому пошуку. їхня проза досить умовна щодо жанрового поділу. Український детектив увібрав елементи філософського роману, гостросюжетного бойовика, авантюрного (готичного) роману, поволі перетворюючись на справжню серйозну літературу: Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Леонід Кононович.
Деякі автори вводять детективний сюжет в історичний контекст: Сергій Батурин, Дмитро Білий. Інші, як Василь Кожелянко, Василь Шкляр намагаються через призму авантюрно-пригодницького містичного детективу відповісти на таємничі питання нашої історії й сучасності.
Продовжуючи традиції В. Винниченка та Ю. Смолича, активно розвивають жанр української фантастики Марина й Сергій Дяченки, Генрі Лайон Олді. Заслуговує на увагу прозова творчість письменниці, перекладача, автора літературно-філософських студій, есе Оксани Забужко. Її проза тематично різноманітна, гостропроблемна. Вона перша серед сучасних письменниць досліджує психо-інтимний світ жінки, виявляючи себе продовжувачкою Лесі Українки та О. Кобилянської. Інтерпретація традиційного оповідного жанру — повість-інтермедія «Казка про калинову сопілку» являє собою «жіночу» версію трагедії Каїна й Авеля, що є філософським осмисленням вічної проблеми боротьби Зла за душу людини. «Жіноча» проза є досить потужною течією в українській літературі. Вона представлена також іменами Алли Сєрової (трилер «Правила гри»), Марини Гримич (роман «Варфоломієва ніч»), Наталі Шахрай (роман «Сутінки удвох»), Марії Матіос (роман «Солодка Даруся»).
Особливої уваги заслуговують також твори авторів, що продовжили традиції шістдесятників і водночас спробували зруйнувати класичні форми, засвоюючи нові модернові (Юрій Андрухович, В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Анатолій Дністровий та ін.). Українська інтелектуальна проза кінця XX — початку XXI ст. багато в чому набуває транснаціонального характеру.
Сучасні українські автори намагаються бути в одній жанрово- тематичній площині зі світовою прозою, знайти спільну мову зі «світовим» читачем. Юрія Андруховича часто називають «патріархом української модерної літератури», «живим класиком», «постмодерним скандалістом». Своєю прозою (романи «Рекреації», «Московіада», «Перверзія») письменник творить майстерну ілюзію посткомуністичної, постколоніальної дійсності. 2004 р. вийшла друком перша за останні десятиліття поетична збірка Ю. Андруховича «Пісні для мертвого півня», що складена з оригінальних віршів-верлібрів, у яких кожен перший рядок написано англійською мовою.
Насправді головною темою романів є вічна тема любові и смерті. Юрій Андрухович — автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991). Як прозаїк дебютував армійськими оповіданнями, написаними в середині 80-х років і опублікованими в журналі «Прапор» (1989). Вони відбивали світ буднів радянської армії. Актуальною в сучасній прозі стає урбаністична тема, яку автори осмислюють у контексті людських стосунків та взаємин людини з викривленою пострадянською дійсністю. Це перш за все проза Олеся Ульяненка, Олександра Ірванця. Часто прозу останніх десятиліть називають новим спалахом модерну, з його алегоричністю, химерністю, епатажем, вигадливістю форм. У контексті полеміки про центральність/провінційність української літератури чи творчості її окремих представників важливою ознакою сучасного прозового дискурсу є виокремлення в ньому так званого Станіславського феномену (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик), «житомирської» прози, яку творить у Києві найперше В. Шевчук, «галицької» прози (В. Кожелянко). Мова сучасної української прози різновимірна: це й висока, патетична, поетизована, і низька (аж до нецензурної), і суржик, і навіть російська.
Свідоме використання таких мовних елементів свідчить про спроби авторів звільнити літературну мову від будь-яких обов’язків і протистояти цензурі.
2. Біографія - Діброва Володимир Георгійович
Володимир Георгійович Діброва (укр. Володимир Георгійович Діброва, 11 серпня 1951 Сталіно) — письменник, перекладач, есеїст.
Народився 11 серпня 1951 в місті Сталіно. Батько — Георгій Савич Діброва, мати Нонна Дмитрівна.
Навчався в Київському університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті романо-германської філології, відділ перекладачів (1968-1973). У 1985-1988 — аспірант Інституту літератури ім. Т. Шевченка АНУ. Тема кандидатської дисертації: "Творчість Фленн О'Брайен і традиції народної культури" (захищена в 1988).
Яскравий представник "андеграундної альтернативи" 1970 — 1980-х років, що створювалася паралельно радянському офіціозу — в самвидаві. Дебютувавши в кінці "перебудови" двома книгами у відкритій пресі ( "Тексти з назвами і без назв", 1990; "Пісні Бітлз", 1991), він одразу став одним з найпопулярніших українських прозаїків, переведеним в Німеччині, Польщі, Угорщині, Шотландії , США, Канаді. 1996 року в престижному американському видавництві "North Western University Press" (де друкувалися твори Кундери, Мілоша, Бродського та інших видатних східноєвропейські письменників) з'явився однотомник його обраної прози "Peltse and Pentameron". На Україні тим часом його твори друкувалися в періодиці — найширший резонанс отримали романи "Пентамерон" ( "Сучасність", 1-2, 1994), "Бурдик" ( "Березіль", 1-2, 1997), повість "День народження" ( "Кур'єр Кривбасу", 10, 1997), п'єси "Короткий курс" і "Двадцять такий-то з'їзд нашої партії (стенографічний звіт-опера)".
За переклад роману Семюела Беккета "Уот" (Журнал "Всесвіт", 9-12, 1990) Володимир Діброва нагороджений премією ім. Миколи Лукаша.
C 1994 року письменника живе і працює в США, викладає в Українському науковому інституті Гарвардського університету.
ТВІР - Андріївський узвіз
перейти по ссилці
Біографія - Мельник Ярослав Йосипович
Мельник Ярослав Йосипович
(Нар. 6 лютого 1959 р.)
Письменник, філософ, критик
Лауреат багатьох міжнародних літературних премій
Ярослав Мельник народився у селі Смига Дубенського району Рівненської області. Закінчив українську філологію Львівського університету та аспірантуру Літературного інституту ім.М.Горького. Живе у Литві та Франції.
Твори перекладалася англійською, французькою, німецькою, італійською, румунською, хорватською, російською та іншими мовами. Роман "Парії раю" видало французькою мовою одне з найбільших французьких видавництв Robert Laffont.
Книжки Ярослава Мельника потрапляли в короткі списки "Книги року" в Литві, були номіновані на Європейську літературну премію.
Автор працює в жанрі драматургії (п'єса "Імператор", з 1998 р. йде в російських театрах).
Книжки:
1.Сила вогню і слова : літературні портрети, 1991
2.Рідна : поезії, 1992
3.Gyvenimas be globos : філософські есеї, 1994
4.Свобода, или грех : філософські есеї, 1996
5.Les parias d'Eden : роман, 1997
6.Просто цветок : роман, 2001
7.Rojalio kambarys : повісті та оповідання, 2004.
8.Pasaulio pabaiga : повісті та оповідання, 2006.
9.Labai keistas namas : 88 романів: філософські мініатюри, 2008.
10.Tolima erdvė : роман, 2008.
11.Kelias į rojų: сюрреалістичні повісті, оповідання, роман, 2010, номінована на Європейську літературну премію
12.Телефонуй мені, говори зі мною : повісті, оповідання, роман, 2012
13.Paryžiaus dienoraštis (Паризький щоденник) : есеї, 2013
Рисами творчості автора є сугестивність, психологізм, щільна візуалізація, сюрреалізм, позачасовість, універсальність тем. Автор тяжіє до містицизму і неосимволізму.
Нагороди:
1.1996 р. — лауреат конкурсу "Найкраще оповідання року"
2.2004 р. Приз "Поза рамками/без табу" на конкурсі короткої прози
3.2007 р. Інститут літератури АН Литви включив книгу "Pasaulio pabaigą" в 12 найбільш творчих книг 2006 року.
4.2007 р. книга "Pasaulio pabaiga"включена в короткий список (5 книг) "Книги року 2006"
5.2008 р. — присуджена літературна премія ім. Кунчінаса
6.2008 р. книга "Labai keistas namas" включена в довгий список "Книги року 2007"
7.2009 р. роман "Tolima erdvė" включений в короткий список "Книги року 2008"
8.2009 р. — перша премія на конкурсі "Краще оповідання року"
9.2011 р. Інститут літератури АН Литви включив книгу в "Kelias į rojų" у "12 найбільш творчих книг року".
10.2011 р. книга "Kelias į rojų" номінована на Європейську літературну премію
11.2011 р. книга "Kelias į rojų" включена в довгий список "Книги року 2010" (Литва)
12.2012 р. книга "Телефонуй мені, говори зі мною" включена в короткий список "Книги року 2012" (Україна)
ТВІР - Далекий простір
перейти по ссилці
Комментариев нет:
Отправить комментарий